Стрільба з лука з коня

Кінний лучник: поєднання мобільності та вогневої потужності

Однією з головних рис будь-якої армії завжди була мобільність — як під час маршу всього табору, так і безпосередньо на полі бою. Саме тому ще з давніх-давен ключову роль у битвах відігравала кавалерія. І справа не лише у швидкості, а й у перевазі висоти над піхотинцем. А що, якщо такого вершника ще й озброїти зброєю дальнього бою — наприклад, луком?

Плюси і мінуси кінної стрільби

Звісно, головне зауваження — це зниження точності та темпу стрільби. Все-таки кінь — не найстабільніша платформа. Але історія свідчить: кінні лучники існували майже в кожній країні, де був лук і кінь.

Яким має бути лук для вершника

Логічна вимога — короткий лук. Довгий буде заважати стрільбі, особливо у бічних напрямках. До того ж, при натягуванні тятиви можна легко зачепити вухо коня — що навряд чи йому сподобається. Але японські вершники розвінчують цей міф, успішно стріляючи з двометрових традиційних луків "юмі".

Стрільба з обох рук — чому це важливо

З коня можна стріляти вперед, вліво, назад, але вправо — проблематично (для правші). А сектор справа-позаду взагалі залишається "мертвим". Якщо, звісно, не змінювати руку. Тому навички стрільби з обох рук — дуже цінні.

Цікаво, що техніка натягування тятиви в конного лучника часто відрізняється: лук натягується двома руками, або лише лівою, при цьому права рука з тятивою залишається біля грудей.

Про прицілювання — годі й казати. Ніхто не прикладається, бо часу на це немає.

Стріли та колчан

Колчан може кріпитися як праворуч, так і ліворуч. Все залежить від того, яка рука у вас основна. У «правому» колчані оперення стріл спрямоване назад, у «лівому» — уперед.

Обов’язковий елемент — налуч (кишеня для лука). Інакше при їзді лісом лук чіплятиметься за кожну гілку, або й узагалі зламається.

Для прискорення стрільби багато лучників одразу тримають кілька стріл у руках. Хтось — у руці з луком, хтось — між пальцями разом із тятивою. Деякі (наприклад, індіанці) тримали стріли навіть у роті.

А хто ж керує конем?

При стрільбі обидві руки зайняті. Тому вуздечку часто чіпляють на мізинець, а керують колінами (шенкелями) або нахилами корпусу.

Чи були коні спеціально навченими? Ймовірно, так. Але в реальних битвах воїнам доводилося міняти коней, тому не всі скакуни були підготовленими.

Стрільба на колесах: бойові колісниці

Колісниці мали низку переваг над вершниками:

• не треба керувати конем — є візник;
• стабільна платформа;
• можна стріляти в будь-який бік;
• не треба змінювати руку;
• багато місця для стріл і спорядження.

Основні типи колісниць:

• Класична (троянська): Єгипетська двоколісна колісниця з двома або чотирма кіньми, де двоє людей — стрілець і візник. Дуже мобільна. Часто мчали фронтом, осипаючи ворога стрілами.
• Персидська: Величезна чотириколісна машина, що вміщала до чотирьох воїнів. Колісниця та кінь були в броні. Менш мобільна, зате потужна.
• Екзотика: Наприклад, башти на колесах, запряжені волами, де було десятки лучників.

А що сьогодні?

Стрільба з лука верхи, колись забута, сьогодні відроджується як хобі. Щасливчики з власними кіньми можуть дозволити собі таке задоволення. А на турнірах замість коней використовують дахи бусів, скирти сіна та інші "тренажери", щоб урізноманітнити історичну стрільбу з лука.

Лук і кінь — це поєднання швидкості, сили та елегантності. І навіть якщо ви не в степу з ханами, а в лісі під Києвом — вистрілити з коня (чи з тюку соломи, не суть) — це завжди трошки магії.