Історія арбалета: виникнення, розвиток і заборони

Арбалет, без перебільшення, одне з найцікавіших військових винаходів в історії людства. Його зовнішній вигляд і спусковий механізм так і підштовхують назвати арбалет перехідною ланкою між луком і вогнепальною зброєю, однак насправді це не зовсім так. Вперше з’явившись приблизно у V столітті до н.е., він, разом із луком (а не замість нього), перебував на озброєнні різних армій світу до початку XVI століття, після чого — одночасно з луком — зник із бойового вжитку.

Зник арбалет у сенсі завершення його військової історії, але не як явище загалом. Із засобу знищення живої сили противника він перетворився на інструмент для розваг, полювання та спортивних змагань. До речі, у такій же ролі до нашого часу дожив і лук, винайдений, за оцінками істориків, 30–40 тисяч років тому.

Слово «арбалет» походить з латини і складається з двох частин: «arcus» — лук і «ballista» — баліста. Це зброя, яка поєднала в собі риси лука і балісти, була надзвичайно популярною в середньовіччі. Під час облоги замків і міст використовували величезні балісти, здатні обстрілювати ворога «стрілами» зі стовбурів дерев і камінням. А для ручної стрільби існували компактні моделі арбалетів. На Русі арбалет здавна називали самострілом.

Спочатку арбалети не отримали широкого визнання як зброя — луки були дешевшими й дозволяли стріляти на ходу. До того ж, постріл з арбалета займав на 3–5 секунд більше часу, ніж з лука.

Арбалети залишались у тіні до X століття — приблизно до того моменту, коли в Європі почалося масове будівництво замків. Саме тоді арбалет проявив свою грізну силу: перебуваючи під захистом стін, арбалетник міг спокійно заряджати свою зброю, не наражаючись на ворожі стріли. Арбалети мали всі якості, які були потрібні захисникам фортець: зручність прицілювання, велика дальність стрільби та надзвичайна точність. А навчитись стріляти з арбалета міг майже кожен. Згодом арбалети стали вдосконалювати, адже їхня користь була очевидною.

Китай і античний світ

Пальма першості у винаході арбалета належить Китаю. Археологічні знахідки та письмові свідчення вказують на те, що час появи принципово нової метальної зброї — V століття до н.е. або трохи раніше. До початку нової ери арбалети вже були широко поширені в арміях китайських правителів. Китайські зброярі постійно вдосконалювали конструкцію арбалета, вносячи суттєві зміни. Наприклад, створювалися дволучні й трилучні арбалети, що дозволяли збільшити дальність стрільби у півтора–два рази; існували багатозарядні арбалети для залпового вогню, а також магазинні арбалети.

Другим осередком винаходу арбалета вважається антична Греція. Там він з’явився приблизно у I столітті до н.е. під назвою «гастрофет» — у перекладі з грецької «стрілець животом». Назву він отримав через те, що стрілець натягував тятиву, нахилившись і впираючись животом у приклад. Незабаром арбалети були прийняті на озброєння римською армією, де використовувались аж до остаточного падіння Східної імперії.

Середньовічна Європа та заборони

У «дику» Європу арбалет прийшов значно пізніше — лише в X столітті. Саме цим часом датуються перші згадки про нього. Поширювався він стрімко: вже в 1139 році Другий Латеранський собор (Латеранський палац — тодішня резиденція пап) заборонив використовувати арбалети у війнах між християнами. Зброя, стріла якої могла наскрізь пробити закованого у броню рицарського коня, здавалася надто жорстокою. Слідом за цим німецький король Конрад III заборонив арбалети не лише у своїй армії, а й на всій території королівства. У 1215 році Папа Інокентій III повторно підтвердив заборону спеціальною буллою під назвою «Смертоносне мистецтво створення метальних машин і їх використання проти католиків». Утім, це не означало припинення виробництва арбалетів — адже стріляти по представниках інших релігій ніхто не забороняв.