Для того, щоб стріляти з лука в своє задоволення, одного лука і кількох стріл недостатньо. Додатково бажано мати захист для пальців правої руки, крагу для зап’ястя лівої руки та інші аксесуари. І, звичайно, у мінімальний набір лучника, який прагне комфортно стріляти, обов’язково має входити колчан. У тирі поруч із рубежем зазвичай є зручні стаціонарні підставки для стріл. Але уявімо 3D-змагання в лісі, де ви рухаєтесь трасою засніженими стежками: тримати стріли в руці чи класти на землю незручно й неестетично.
Отже, колчан — необхідний аксесуар кожного лучника. Окрім зручності перенесення та діставання стріл, він забезпечує збереження «боєприпасів»: стріли не гнуться, оперення не розтріпується тощо. Тип колчана визначається призначенням і вподобаннями стрільця. Розглянемо основні різновиди.
Ківер
Ківер — це не колчан у традиційному розумінні, а пристосування, що кріпиться до блочного лука (саме до блочного) і дозволяє закріпити на ньому кілька стріл.
Навіщо така конструкція? Для сучасного полювання використовують блочні луки, і бігати лісом із колчаном на поясі або за спиною не завжди зручно (хоча до цього можна звикнути). Конструкцією блочного лука зазвичай передбачені місця під встановлення ківера.
Спортивний поясний колчан
Спортивний поясний колчан — вибір більшості стрільців з олімпійських луків. Це текстильна конструкція, що кріпиться кліпсою за пояс і має 2–4 пластикові трубки для акуратного розміщення стріл, завдяки чому їх зручно діставати та сортувати.
Такі колчани зазвичай мають багато кишень різного розміру для дрібних аксесуарів. Вони настільки зручні, що їх охоче використовують і прихильники традиційних луків (особливо на тренуваннях). Мінус: під час активного переміщення (проходження траси на час, рольові ігри) колчан може бити по нозі й уповільнювати стрільця.
Історичний заплічний колчан
За реконструкціями та історичними джерелами наші предки переважно використовували заплічні колчани — стріли стирчать з-за плеча й одразу лягають на лук після діставання. Бігати з ним зручно, але в лісі він може чіплятися за гілки.
Найчастіше його виготовляють із товстої шкіри, згорнутої у циліндричну/краплеподібну форму. Дно може бути як закритим (шкіряним), так і відкритим — тоді корпус поступово стає пласким. Шви виконують мотузкою або тонкими шкіряними ремінцями; трубки зазвичай не використовують. Часто передбачають можливість носіння і за спиною, і на поясі.
Зробити такий колчан можна і самотужки: вирізати викрійку з чепрачної шкіри, згорнути «рукавом» і зшити по краю ниткою/шнуром/смужкою шкіри. Додаткові невеликі кишені також доречні (хоча їх буде менше, ніж у спортивних моделей).
Для декору застосовують випалювання, тиснення, накладки — інколи це справжні мистецькі роботи. Матеріали теж різняться: окрім шкіри використовують тканину, бамбук, хутро, а з сучасних рішень — ПВХ-трубу, обшиту тканиною.
