Вероніка МАРЧЕНКО: «Олімпійська медаль — мрія номер один!»

Наприкінці травня в британському Ноттінгемі завершився Чемпіонат Європи зі стрільби з лука. Саме там вихованка львівської школи лучників Вероніка Марченко реалізувала"золотий дубль", виборовши найвищу нагороду в командних змаганнях та індивідуальній першості. Національний олімпійський комітет визнав Вероніку спортсменкою травня в Україні. Про перші кроки в кар'єрі, найважливіші досягнення, відповідальність за команду і три ключові риси характеру, що приводять спортсмена до перемоги, ми поговорили з Веронікою за декілька днів до Кубка Світу в Туреччині.


СИЛЬНІ КРАЇНИ — СИЛЬНІ СПОРТСМЕНИ”

- У Ноттінгемі було багато учасників, здається, найбільше за всі попередні роки нашої участі на Чемпіонаті Європи. І перемога українській команді не далася легко, сильні країни — сильні спортсмени. Але ці змагання стали знаковими для мене, адже це перша особиста “золота” медаль, більшість моїх перемог — командні. Мені навіть інколи здається, що виборювати такі бажані нагороди мені допомагає відчуття відповідальності за те, що я не одна в команді і повинна зробити все, щоб ми пройшли далі.

В МОЄМУ “АРСЕНАЛІ” БАГАТО ЗМАГАНЬ, НЕРВІВ, ПЕРЕЖИВАНЬ — ЦЕ МОЇ 40 МЕДАЛЕЙ”

- До стрільби я прийшла завдяки старшому брату, який теж займається цим видом спорту. Взагалі він спершу пішов на велоспорт (сміється), а я тоді була маленька і цікавилась усім, тож постійно ходила за ним і “нудила”, що хочу так, як він. Звісно ж брат мене спершу не пускав, мотивуючи це тим, що спорт —забирає багато нервів, та мені від цих його слів ще більше хотілося. Тож я ще довго займалася народними танцями, п'ятиборством і нарешті в 11 років пішла на стрільбу.

Брат мене постійно підтримував, допомагав і я по тихеньку вчилась. Спочатку вигравала обласні змагання, загальноукраїнські, мала нагороди і відчувала, що я вже досить багато досягла, але розуміла — для мене цього не достатньо. Чемпіонати міжнародного рівня “відкрилися” мені в 2009 році, коли я вперше потрапила до молодіжної збірної. Зараз мені 23, я вже 12 років у цьому спорті і в моєму “арсеналі” багато змагань, нервів, переживань — це мої 40 медалей.


ВЕЛИКОГО УСПІХУ ДОСЯГАЮТЬ ТЕРПЕЛИВІ ТА СПОКІЙНІ”

Не хвилюватися, не загадувати наперед, не відволікатися — це моє головне завдання перед кожним змаганням. Це дуже важливо. Минулого року на чемпіонаті світу я була четвертою і до фіналу нам потрібно було чекати ще три дні. Увесь цей час я провела сидячи в номері і накручувала себе на негатив. З досвідом я вже розумію — краще читати, з кимось спілкуватись, просто відволіктись, не залишаючись наодинці з самим собою.

В ранньому віці в мене взагалі вселявся страх перед серйозними змаганнями, особливо, коли тренуєшся, а не вдається. І страшно їхати, бо не знаєш як буде, томуз'являється нав’язливе бажання кинути все. Коли виникає таке відчуття треба терпіти і не здаватися, просто працювати над собою і з часом, по тихеньку починає все вдаватись. Великого успіху досягають терпеливі та спокійні!


“ЦЕЙ ТУРНІР – ОСТАННЯ МОЖЛИВІСТЬ ВИГРАТИ ОЛІМПІЙСЬКІ ЛІЦЕНЗІЇ”

- Якщо говорити про якісь мантри і налаштування перед змаганнями — то ми просто не встигаємо (сміється). Наприклад, після Ноттінгему я три дні тільки вдома, а далі – на Кубок Світу в Туреччину. І це не означає, що впродовж цього часу я займатимусь аби чим — в нас ще заплановані тренування та збори. Ці змагання надзвичайно важливі, бо в Туреччині для нас остання можливість виграти олімпійські ліцензії для команд. Страшно, але ми будемо готуватися (сміється). Адже хочеться на Олімпіаду, по-перше, поїхати, а по-друге — виграти. Олімпійська медаль для мене, як і для усіх інших спортсменів — мрія номер один!

Спілкувалася Соломія БУЙ

1528
Viber
Telegram